Переказ сюжету Балаганчик Блок А. А
На сцені - звичайна театральна кімната із трьома стінами, вікном і дверима. У стола із зосередженим видом сидять Мистики обоего підлоги в сюртуках і модних платтях. У вікна сидить Пьеро в білому балахоні. Мистики чекають прибуття Смерті, Пьеро чекає приходу своєї нареченої Коломбини, Зненацька й незрозуміло звідки з'являється дівчина незвичайної краси. Вона в білому, за плечима лежить заплетена коса. Захоплений Пьеро молитовно опускається на коліна
Мистики в жаху відкидаються на спинки стільців: «Прибула! Порожнеча в очах її! Риси бліді як мармур! Це - Смерть!
» Пьеро намагається переконати Містиків, говорячи, що це Коломбина, його наречена, однак Голова містичних зборів запевняють Пьеро, що він помиляється, це - Смерть. Розгублений Пьеро спрямовується до виходу, Коломбина треба за ним. Арлекін, Що З'явився, веде Коломбину, взявши її за руку. Мистики мляво повисають на стільцях - здається, висять порожні сюртуки
Завіса закривається, на підмостки вискакує Автор, що намагається пояснити публіці сутність написаної їм п'єси: мова йде про взаємну любов двох юних душ; їм перепиняє шлях третя особа, але перешкоди нарешті падають, і люблячі навіки з'єднуються. Він, Автор, не визнає ніяких алегорій... Однак домовити йому не дають, що висунулася через завісу рука вистачає Автора за шиворот, і він зникає за кулісою
Завіса розкривається. На сцені - бал. Під звуки танцю кружляються маски, прогулюються лицарі, дами, паяци. Смутний Пьеро, сидячи на лаві, вимовляє монолог: «Я стояв меж двома ліхтарями / И слухав їхнього голосу, / Як шепотілися, закрившись плащами, / Цілувала їхня ніч в очі. / ...Ах, тоді в извозчичьи сани / Він подругу мою посадив!
/ Я бродив у морозному тумані, / Видали за ними стежив. / Ах, мережами її він обплутав / И, сміючись, дзенькав бубенцом!
Але коли він неї закутав, - / Ах, подруга звалилася ниць! / ...И всю ніч по вулицях сніжним / Ми брели - Арлекін і Пьеро... / Він пригорнувся до мене так ніжно, / Лоскотало мені ніс перо! / Він шепотів мені: «Брат мій, ми разом, / Нерозлучні на багато днів... / Посумуємо з тобою про наречену, / Про картонну наречену твоєї!» Пьеро смутно віддаляється. Перед глядачами одна за іншою проходять закохані пари
двоє, що уявили, що вони в церкві, тихо розмовляють, сидячи на лаві; двоє жагучих закоханих, їхні рухи стрімкі; пари середньовічних коханців - вона тихо, як луна, повторює останні слова кожної його фрази. З'являється Арлекін: «По вулицях сонним і сніжним / Я тягав дурня за собою! / Мир відкрився очам заколотним, / Сніжний вітер співав треба мною! /... Здраствуй, мир! Ти знову із мною!
/ Твоя душа близька мені давно! / Іду дихати твоєї весною / У твоє золоте вікно!» Арлекін вистрибує в намальоване вікно - папір лопається. У паперовому розриві на тлі зорі, що займається, коштує Смерть - у довгих білих одягах з косою на плечі
Усе в жаху розбігаються. Зненацька з'являється Пьеро, він повільно йде через всю сцену, простираючи руки до Смерті, і в міру його наближення її риси починають оживати - і от на тлі зорі коштує у вікна Коломбина. Пьеро підходить, хоче торкнутися її руки - як раптом між ними просовується голова Автора, що хоче з'єднати руки Коломбини й Пьеро. Раптово декорації здіймаються й летять нагору, маски розбігаються, на порожній сцені безпомічно лежить Пьеро. Жалібно й мрійливо Пьеро вимовляє свій монолог: «Ах, як світла та, що пішла / (Дзвенячий товариш її повів). / У пала вона (з картону була). / А я над нею сміятися прийшов
/ И от коштую я, блідий особою, / Але вам треба мною сміятися грішно. / Що робити! Вона впала ниць... / Мені дуже смутно. А вам смішно?»