Гардзонио С. Пушкін і Данте - общие елементи культурного зіставлення

"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження"&"Цитування тексту узяте із книги: століття й Відродження" Найвідоміше підтвердження такого прагнення до самовизначення полягає в знаменитому автопортреті з написом Il gra"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" Пушкіна як національного поета


"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" і ін.1 Набагато важливіше зупинитися на прообразі Данте у твердженні Пушкіна як національного поета Росії


Визнання Пушкіна в цій ролі має свою історію. Всупереч відомим судженням, воно не трапилося негайно після його смерті, незважаючи на ранні висловлення, наприклад, Гоголя й Погодина. Суперечливе відношення Бєлінського й гасла критиків з демократичного табору довго перешкоджали повній ідентифікації Пушкіна як національного поета саме в ті роки, коли, під впливом ідеалів Рисорджименто й ідеї об'єднання, образ Данте став висуватися як символ єдності й волі Італії, італійської мови й культури (від Винченцо Монти до Уго Фосколо й Джакомо Леопарди). Помічу, що в інтерпретації дантовского спадщини й громадянського-літературно-цивільного вигляду були об'єднані різні підходи, зокрема концепції т. наз. неогибеллинов і неогвельфов, однак сам характер Данте як національного поета, натхненника нової об'єднаної Італії не піддавався сумніву й не оспаривался.


З Пушкіним же справа обстояло інакше. Як уже неодноразово відзначалося, два протидіючих ідеологічних підходи: офіційні народності, з одного боку, і радикальний демократизм - з інший, - по різних причинах перешкоджали твердженню пушкінської спадщини як вищого прояву національного генія


У зв'язку із цим ненецікаво привести відомості про раннє прижиттєве сприйняття Пушкіна в Італії, беручи до уваги та обставина, що до середини XIX століття образ Данте на батьківщині вже остаточно придбав риси національного поета. Цікаво й та обставина, що саме цей образ Данте був відомий самому Пушкіну й зіграв вирішальну роль у пушкінському самовизначенні як творця нової російської літератури, російської літературної мови й російської історико-культурної самосвідомості


У своєму знаменитому Листі до ясновельможного Пана Н. Джачичу, надрукованому в 1828 році у флорентійському журналі "Антологія", відомий літератор і патріот Никколо Томмазео писав:


Якщо в Олександра Пушкіна, поета націй, улюбленця молодого імператора, найдуться сміливі послідовники; якщо, замість того, щоб брати вдачі й смак в іноземців [безсумнівно, негативний натяк на вплив Байрона. - С. Г.], самі могутні розуми будуть присвячуватися очищенню й удосконаленню вдач і смаку в співзвуччі із власним ладом, кліматом, звичаями, потребами, то світло, котрий день із дня усе яскравіше сіяє нам із цих холодних земель, не буде даремним осяянням, а життєвим і плідним променем2.


"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" самодержавної Росії


Обох мислителів притягав слов'янський мир, його надії на звільнення й народно-патріотичне самоствердження, однак їхнє відношення до Росії було прохолодним, оскільки вона представлялася їм скоріше імперією, чим націями. Маццини співчутливо писав про Польщу і її літературну культуру, а Томмазео зосередив свій інтерес на південних слов'янах і заперечував народне й національне значення російської культури й мови. Не дивно, що він визначив російську мову як "суміш багатьох виречень і слів французького походження, зовсім чужих природі слов'янської мови"3.


Отже, Росія - імперія, а не нації, у той час як два ювілеї Данте 1821 і 1865 року послідовно сформували універсальне поняття національної літератури й культури. Не випадково Карлейль приводить ім'я Данте, говорячи про Росію, у своєму протиставленні держави й народу:


Народ, у якого є Данте, згуртований так міцно, як не може бути об'єднана ніяка німа Росія


Карлейль протиставляв державу із всею його мощною грубою силою й народ, що розуміється як загальне розумове й моральне життя людей, що виражається його поетами4.


Ця проблема тісно пов'язана з поняттям "народностей" і з розумінням поета як "голосу народу". Народний характер поезії Пушкіна був відзначений ще при житті поета, але перенесення літературної дискусії в 1840&"Цитування тексту взято із книги: століття й Відродження"&"Цитування тексту узяте із книги: століття й Відродження" "людиною провидіння" був оголошений Муссоліні, "творець і правитель нової римської всесвітньої імперії". До цього тлумачення була заново додана й додаткова інтерпретація віршів із Чистилища (XXXIII, 40&"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" "Il Popolo d’Italia" запропонував читати нову історію на основі теорії про трійцю Иоахима Флорского, з якої він співвідносив дантовскую концепцію історії й нацистське оспівування гетевского спадщини12.


Ідеями Иоахима Флорского також пронизана книга Мережковского про Данте13. В італійському виданні вона відкривається сервилистским присвятою Муссоліні, а передмова Данте й ми"Цитування тексту узяте із книги: століття й Відродження" "не тільки відбиває, як вони, те, що є, але й творить те, чого ні"14. Автор благоговійно затверджує, що він зрозумів значення Данте винятково завдяки бесіді з Муссоліні15 і далі звертається до вождя фашизму:


Між Вами й Данте існує визначена гармонія… Данте в спогляданні, i"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" титанічного Данте, представника римського католицизму й італійського плем'я17.


Аналогічні акції вживали й у відношенні Пушкіна в радянській пропаганді. Однак матеріалістичний підхід ленінізму-сталинизма не надавав можливості тлумачення образа Пушкіна і його творчості в дусі містичного провіденціалізму, як це трапилося з Данте. Недарма фашистський дантолог Дж. Франки у своїй книзі про Данте й фашизм протиставляв фашизм більшовизму, Августа Антонію, захід сходу, матеріалістичний міф Москви ідеалістичному міфу вічного й всесвітнього Рима в дусі дантовского пророцтва18"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" чисто пропагандистські идеологеми з пафосом историософского розуміння майбутнього


Головним орієнтиром у створенні радянського пушкінського міфу стала постанова ЦИК Сполучника РСР про утворення Пушкінського Комітету (Правда. 1935. 17 грудня). Взагалі пропонувалася інтерпретація Пушкіна як всенаціонального поета, великого поета всіх народів Радянської країни. Цікаво відзначити, що прийнята ідеологічна формула: "У Пушкіні позначилися талановитість, сила, натхнення, пристрасть великої країни, її трудящих мас"19 - перегукувалася з відомими словами Сталіна про Маяковського, як би підказуючи, що "Пушкін - це Маяковський учора" (порівн. також ленінську формулу "сила - знання" в інтерпретації самого Маяковського).


Найбільш відома праця про Пушкіна й комунізм написав офіційний літературознавець В. Кирпотин. Робота неодноразово перевидавалася й з'являлася в короткому викладі в публікаціях масового характеру. Чи не єдиною її особливістю, у порівнянні з іншим комуністичним пушкінознавством, був більше культурний виклад перебільшених ідей сприйняття творчості Пушкіна, спрощених для мас ще на початку радянської влади. Трактування "крамольного Пушкіна" супроводжувалися цитатами з Леніна й Сталіна. Як і у випадку фашистського Данте, вона супроводжувалася перлинами витонченої вигадки. Варто, наприклад, відзначити, що Пушкін представлений як попередник ідеалів нової радянської конституції20, або привести відомий уривок про Пушкіна як натхненнику ударної праці:


У гордій сумлінності Пушкіна стосовно своєї творчості втримується зародок творчої сумлінності у всякій праці в комуністичному суспільстві…21


У скороченому варіанті тексту Кирпотина підкреслюються курсивом наступні слова:


Освічена гуманність Пушкіна вливається в соціалістичну гуманність оновленого миру, як могутня ріка вливається в невичерпний океан22.


"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" розумінню Данте у фашистській пропаганді протистоїть читання Пушкіна в інтернаціоналістському дусі. Відомі вірші з Пам'ятника коментуються в такий спосіб:


Але не тільки для російського народу писав Пушкін. Йому дороги були працюючих всіх національностей, доріг була кожна мова, кожна культура23.


Такі подібні плани монументальної пропаганди: фашистський Данте й пролетарський Пушкін. Але парадокс полягає в тім, що на цьому тлі існують інші Данте й Пушкін, захищені від ідеологічної лушпайки філологією: Данте Барби й Контини й Пушкін цілої школи радянської пушкинистики. Подібність разюче, але закономірне: і у фашистській Італії й у Радянській Росії великі вчені намагалися, наскільки це було можливо, займатися Данте й Пушкіним якнайдалі від політичної арени або від урочисто-провіденціального мифотворчества.


Проти офіційного підходу до національних поетів різко виступили емігранти, італійські й росіяни, для яких крапкою перетинання з долями цих поетів був факт посилання. Відзначимо, що по іншу сторону діаспори посилання в біографіях Данте й Пушкіна зближалися із засланцями Муссоліні й Леніним, а потім і Сталіним. Але головне - гнів емігрантів був спрямований на досвіди тоталітарного прочитання двох національних поетів. Із цього погляду програмний характер мала стаття Кирила Зайцева Боротьба за Пушкіна, де нерозуміння Пушкіна іноземцями пояснювалося системою радянського мифотворчества й створенням фальшивого "пролетарського й революційного Пушкіна"24. З іншого боку, менш западнически настроєні емігранти вважали Пушкіна, як, наприклад, С. С. Ольденбург у статті Поет імперії, - поетом Історичної, імператорської, Великої Росії25.


Головний зміст культивування пушкінського образа в еміграції, що ревно відстоювався різними політичними й літературними фракціями, в історичному аспекті полягав у тім, що російські емігранти, не зумівши досягти єдності в інтерпретації й в узаконюванні образа щирого Пушкіна, своїми суперечками висували альтернативу офіційному образу Пушкіна, що сформировались до 1937 р. вметрополии.


Монумент тоталітарного Данте звалився разом з кінцем фашизму. Переосмислення його значення для італійської культури почалося негайно по закінченні війни. Нове життя Данте в новій Італії почалися на підставі тих філологічних праць, які створювалися поза ідеологією


Звільнення Пушкіна відбулося зовсім недавно, але не без історичної гримаси: тепер він проголошується головним поетом православ'я. Очевидна підміна одних ідеологічних гасел іншими, одного словникового набору - іншим, але й у тім і в іншому випадку використовуються традиційні пропагандистські механізми. Міцний фундамент для нового вивчення Пушкіна був створений радянською школою пушкинистики, роботи якої дотепер залишаються недостатньо затребуваними. Очевидно, що поновлення діалогу національних поетів двох культур - росіянці й італійської - виявиться можливим тільки тоді, коли філологічні праці займуть місце ідеологічних схем якого завгодно фасону


Саме історико-літературне вивчення дозволить виявити ще непомічені риси присутності Данте у творчості Пушкіна. Це поки робота майбутнього, але тісні зв'язки сприйняття поетів з історико-культурним розвитком їхніх країн обіцяють перевести проблематику на новий науковий рівень

 

Популярные сообщения из этого блога

Краткое содержание ЖУРНАЛ ПЕЧОРИНА

Опис праці Щедре серце дідуся

Твір про Айвенго